Наталія народилася 1 вересня 1992 року у Львові. З дитинства була усміхненою, енергійною та дуже любила тварин. Вона закінчила Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького. Працювала ветеринарним хірургом й рятувала чотирилапих пацієнтів. Згодом здобула освіту лікаря-косметолога та відкрила косметологічний центр.
Ще під час Революції Гідності Наталія волонтерила: сортувала медикаменти, які передавали на Київ. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона закрила салон і стала на захист Батьківщини разом із батьком і братом.
«Там медиків не вистачає, а я стільки всього знаю…», – сказала тоді рідним.
Наталія служила керівницею фельдшерського пункту 218-го окремого батальйону 125-ї окремої важкої механізованої бригади (раніше – бригада територіальної оборони) і отримала псевдо Вітамінка.
Свій бойовий шлях вона розпочала на Харківщині, далі захищала Сумщину та Донеччину. У Бахмуті, Часовому Яру та Костянтинівці Наталія рятувала життя оборонцям. Вона організовувала збори для потреб медиків та військових, закуповувала дрони та інші необхідні речі. А ще піклувалася про котів і собак, яких потім хлопці розбирали по підрозділах. Одну кішку залишила собі і дала їй своє ім’я, ще одного котика хотіла віддати волонтерам, проте всі опинилися у Львові – чотирилапих привіз брат Наталії, коли її вже везли додому «на щиті».
«Донецькі котики Наталочки повиростали й стали львів’янами», – сказав батько захисниці Роман.
За 15 годин до загибелі Вітамінка записала останнє відео з робочого місця – евакуаційного автомобіля. Вона дякувала за посилки з медикаментами, серветками та дезінфікуючими засобами.
Поховали захисницю на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.
Посмертно Вітамінку нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Почесний знак Святого Юрія». У школі №1 міста Львова відкрили пам'ятну табличку на її честь.
У Наталі залишилися батьки та брат.
