Андрій народився 13 грудня 1995 року в селищі Коломак Харківської області. Навчався в місцевому ліцеї.
«Андрій був товариським і активним, завжди у нас вдома було багато хлопців. Він – душа компанії, веселий і кмітливий. Був дуже дружний із сестрою Альоною. Атлетичний, грав у футбол, настільний теніс, боксував. Умів керувати мотоциклом і автомобілем. Робив усю роботу по дому, був для нас першим помічником, навіть доїв корову. Ніколи не відмовляв у допомозі й стороннім людям. Родиною часто їздили на риболовлю, за грибами в ліс, на відпочинок до річки», – розповіла мати Олеся.
Після ліцею вступив до Чутівського професійно-технічного училища, де опанував спеціальність каменяра-штукатура третього розряду. Далі навчався у Харківському державному професійно-педагогічному фаховому коледжі, а згодом – у Харківському національному університеті міського господарства імені О. М. Бекетова за спеціальністю архітектора.
Опісля Андрія призвали на строкову службу до міста Десна на Чернігівщині. Після трьох місяців курсу молодого бійця його зарахували до 36-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, яка базувалася в Миколаєві. З 2019 року був на посаді командира танка танкового взводу 2-ї танкової роти танкового батальйону в/ч А2802. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
«У грудні 2021 року син на день народження приїздив додому. І вже коли проводжала на службу в Маріуполь, то він обійняв мене і довго не відпускав, неначе знав, що назавжди», – сказала мати.
На четвертий день повномасштабного вторгнення рідні отримали від Андрія останній дзвінок: «Ма, ти тільки не плач. Все буде добре. Ми переможемо».
«Андрій розповів, що перші чотири доби вони тримали оборону без їжі та сну. Було два влучання в танк. Згоріло все: і речі, і документи. Було багато загиблих. Сам син знищив два ворожі танки. Коли вони дісталися до заводу Ілліча, їм видали одяг і дали можливість помитися і трохи відпочити. Телефон у нього був пошкоджений – останнє sms він надіслав мені 8 березня. Далі ми спілкувалися через побратима. 22 березня Андрій і ще два його побратими вирушили на бойове завдання, з якого не повернулися. Їхню бойову машину на повному ходу вразило прямим влучанням неподалік мосту – до позицій вони не доїхали якихось сто метрів», – розповіла мати Олеся.
Андрія посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На честь воїна перейменували вулицю, де він жив із батьками. У ліцеї встановили меморіальну дошку, а на Алеї Слави – банер зі світлиною.
У Андрія залишилися мати, батько, сестра.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
