Олександр народився 18 березня 1982 року в Запоріжжі. Закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтва. Жив у Києві та працював дизайнером. 

У січні 2023 року вступив до лав Збройних сил України. Служив у 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді. Бойовий шлях розпочав у піхоті, але швидко зрозумів, що його покликання – небо. Він перевівся до батальйону безпілотних систем, де спочатку опанував FPV-дрони, потім – розвідувальні «Мавки», а згодом і ударні комплекси Lucky Strike, якими разом із напарником Джексоном завдавав ворогу нищівних ударів. Олександр обіймав посаду командира відділення.

«Для мене він був схожий на Бляшаного Лісоруба з казки «Чарівник Країни Оз». Високий, худий, рухливий і завжди веселий. Його філософія була простою: «Навіщо псувати сонячний день думками про завтрашні бурі?». Цей спокій він зберігав навіть тоді, коли інші панікували. Їдемо на бойові, всі напружені, а він каже: «Ну прилетить, та й прилетить, що через це переживати?». Здавалося, він наперед знав, чим усе закінчиться», – розповів побратим Едуард.

Ця риса характеру яскраво проявилася одного разу в Торецьку. Едуард мав зайти на позицію до Олександра, але той раптово попередив у рацію: «Не йди, тут двір всіяний «пелюстками»». Грін взяв лопату і пішов прибирати міни. Згодом спокійно повідомив: «Я їх зібрав».

Поза боєм Олександр був душею компанії. Як тільки поверталися з позицій, одразу казав: «Ну що, де зберемося, хто до кого в гості?». 

«Найголовнішим у його житті була родина, про яку він часто згадував. Розповідав, що саме сім’я його змінила і зробила справжнім сім'янином. Ще мав справжню пристрасть – музику. «Я люблю чистий звук», – казав він, купуючи дорогі оригінальні колонки JBL чи Marshall, бо класичний рок мав звучати ідеально, – згадав побратим Едуард. – Одного разу, коли чергова колонка почала рипіти, він мовчки встав, відкрив буржуйку і кинув її у вогонь. А наступного дня замовив нову».

Олександр воював на Харківщині та Сумщині. 5 березня 2024 року біля села Лиман Перший, керуючи дроном, він завдав кількох ударів по ворожих позиціях, що допомогло втримати важливі рубежі. Після поранення під Сумами, коли в машину захисників влучив ворожий FPV-дрон, Олександр зазнав сильних опіків руки, однак відмовився від тривалої реабілітації. На запитання, чому не списався, відповів: «Ну і що я буду робити вдома? Я до пацанів».

Олександра Гритчина нагородили медаллю «Залізний хрест» і відзнакою «За оборону рідного краю». 

Поховали воїна в Києві на Берковецькому кладовищі.

У нього залишилися дружина Каріна, син Олександр і донька Лоліта.