Євген Савченко народився 14 червня 1995 року в Києві. Після школи закінчив Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій. Працював у компанії «Нова пошта».
Під час повномасштабної війни Євген боронив Україну в лавах 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Обіймав посаду командира відділення ударних БпЛА батальйону безпілотних систем UMBRELLA. Воював у Куп’янську, Торецьку й на Покровському напрямку, але батькам довго не розповідав про це. Мав псевдо Джексон.
«Пацани, тихо, я голосовуху записую!» – часто шикав на побратимів під час обстрілів. Рідним Джексон розповів, що поїхав на тривале навчання у Велику Британію. Щоб легенда виглядала правдоподібно, кума Євгена, яка справді була за кордоном, надсилала йому фото англійських краєвидів, а він пересилав їх батькам. На запитання, чому його немає на фото, відповідав: «Нам, військовим, суворо заборонено зніматися».
Євген був фахівцем і душею компанії. У нього була алергія на цибулю, тож побратим Рома на псевдо Пума, який зазвичай готував для екіпажу, завжди відкладав для нього окрему порцію, перш ніж додати засмажку. Це був ритуал, про який знали всі.
Опівночі 18 квітня 2025 року Євген разом з екіпажем готувався до планової заміни на позиціях на Покровському напрямку Донеччини. Тоді внаслідок ворожого ракетного удару разом із ним полягли ще кілька бійців підрозділу.
«Я тоді навчав молодих на полігоні, – згадав побратим Едуард. – За день до того заїжджав до них. Зранку ще хотів заскочити на каву, але подумав: хай пацани перед виходом трохи відпочинуть. Не заїхав... Увечері читаю про удар. Я знав, хто мав їхати на той виїзд. Набирав Джексона, а в трубці тиша. Два дні я не міг працювати. Коли ми всі зібралися – слова не йшли. Просто дивилися один одному в очі. Важко, коли йдуть такі люди, як Женя. Він був клеєм, який тримав нас усіх разом».
Тіло Євгена ідентифікували за результатами ДНК-експертизи через рік після загибелі.
Воїна поховали в селі Яблунівка на Київщині.
