Антон народився в Києві. З 9 класу навчався в спортивному ліцеї. Понад 10 років займався дзюдо. Брав участь у Всеукраїнських і міжнародних змаганнях, посідав призові місця. У 15 років став кандидатом у майстри спорту з дзюдо. Отримати звання майстра перешкодила серйозна травма, що поставила крапку у його спортивній кар’єрі. Антон вступив до приватного університету в Києві – вчився на лікаря-реабілітолога. Був приємною і комунікабельною людиною, мав безліч друзів.
З березня 2020-го, коли через пандемію коронавірусу заклад перейшов на дистанційне навчання, юнак влаштувався у компанію «Нова пошта». У 2021-му пішов на строкову військову службу, а незадовго до повномасштабного вторгнення підписав контракт із ЗСУ. Служив у 135-му окремому батальйоні управління Десантно-штурмових військ.
Повномасштабне вторгнення Антон зустрів на Київщині: боронив Бучу, Ірпінь, Гостомель. Потім воював у Соледарі, Сіверськодонецьку, Кліщіївці, Бахмуті. Опісля – боронив Запорізький напрямок. Мав поранення, переніс дві контузії.
За два тижні до загибелі Антона перевели у 32-гу окрему механізовану бригаду. Там обійняв посаду водія-електрика.
«За ці роки на війні він став дорослим. Зібраним, сконцентрованим, менш говірким. Іншим. Беземоційним. Те, що він бачив, випалило його серце», – сказала мати воїна Ксенія.
«Такого, як він, не часто можна зустріти. На нього можна було рівнятися. І за людськими якостями, і за солдатською звитягою», – додали побратими.
У Антона залишилися батьки і брат.
