Степан Гуня, псевдо Смурф, народився 28 грудня 1997 року в селі Замулинці Івано-Франківської області. Навчався у місцевому ліцеї, а згодом закінчив Чернівецький професійний ліцей залізничного транспорту. Після цього проходив військову службу. У цивільному житті працював монтером у Коломийській дистанції колії АТ «Укрзалізниця». З дитинства захоплювався футболом, грав за збірну села.
Пізніше вступив до Українського державного університету залізничного транспорту міста Харкова. Отримати диплом не встиг, адже став до лав добровольців.
Під час повномасштабної війни Степан разом із батьком служив у 77-му окремому батальйоні 102-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Мав звання молодшого сержанта.
Захисник поліг 14 березня 2024 року біля села Червоне Запорізької області внаслідок атаки ворожого дрона. Йому було 26 років.
«Степан – друг моїх синів і племінників. Добра, щира дитина. Не вмів ображатися, напрочуд вихований, толерантний. Завжди ходив до церкви. Його рідний дядько Іван – військовий капелан з 2014 року. Мужній і вправний воїн, був хорошим побратимом і беззаперечним авторитетом та еталоном сміливості для своїх друзів і знайомих. Незважаючи на все пекло війни, за два роки участі у важких і кровопролитних боях, завжди залишався доброзичливою, чуйною і чесною людиною», – розповіла вчителька Оксана Юрійчук.
За час служби боєць отримав нагрудні знаки «Ветеран війни», «За відвагу», медалі «Лицар бойового чину», «За хоробрість в бою», «Незламним Героям російсько-української війни». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в рідному селі.
У нього залишилися батько Ярослав, мама Леся, брати Тарас та Іван. Після загибелі сина батько звільнився з військової служби.
