Віктор народився 8 червня 1987 року у селі Городниця Тернопільської області. Виріс у Тернополі. Там навчався у школі №27. В юнацтві став членом скаутської організації «Пласт». Належав до гуртка «Сірі вовки», що входив до 29-го куреня імені Юрія Старосольського. Керував інформаційною ділянкою в Тернопільському Пласті. Був організатором багатьох акцій і комендантом крайового (Всеукраїнського) табору «Легіон-11».
Закінчив Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Із 2004 року Віктор професійно займався фотографією та співпрацював із різними виданнями. Був засновником фотоагенції LUFA, позаштатним фотокоренсподентом Reuters, Insider, УНІАН.
Віктор знявся у кліпі «Не кажучи нікому» гурту «Тартак», де зіграв роль повстанця, який загинув, захищаючи рідну землю. Також виконав роль повстанця у документальному фільмі Тараса Химича «Золотий вересень» – Хроніка Галичини 1939–1941 років». Був режисером кліпу на пісню Сашка Положинського «Мій лицарський хрест».
Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Віктор їздив на фронт як репортер і волонтер. У серпні долучився до лав захисників і став бійцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Воював на посаді старшого навідника гранатометного відділення.
Віктора нагородили відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції», медалями «За участь у бою» та «За службу Україні», орденом «Лицарський хрест Добровольця», а також вищою громадською бойовою нагородою «Сталевий Хрест Непереможних».
Посмертно воїнові надали звання Героя України, а також відзначили орденами «Золота Зірка» та «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Личаківському цвинтарі у Львові. На могилі Віктора встановили пам’ятний знак у вигляді фотоапарата. На фасаді Тернопільської школи №27, яка нині носить його імʼя, та технічного коледжу імені Пулюя в 2015 році встановили памʼятні дошки.
У нього залишилися мама Марія, тато Петро, дружина Ірина, донька Юстинка, сестра Оля, брат Остап, рідні та друзі.
Після загибелі Віктора його фотовиставки про Майдан і війну експонувалися як в Україні, так і за кордоном.
30 листопада 2014 року Віктора Гурняка визнали лауреатом «Волонтерської премії» правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» у номінації «Людина світла». А Головна Пластова Булава відзначила Бронзовим Хрестом «За геройський чин за врятування життя десантників під час бою за визволення 32- го блокпосту в Луганській області». Також посмертно його нагородили найвищою Пластовою відзнакою – «Залізним Пластовим Хрестом» «За заслуги у національно-визвольній боротьбі з утвердження Української Держави».
18 серпня 2015 року рішенням Тернопільської міської ради захиснику надали звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
У 2019 році в Тернополі за ініціативи дружини та сестри Героя відкрили «Сквер Волонтерів імені Віктора Гурняка». А в 2023 році за ініціативи його подруги Олесі Єдинак Український католицький університет започаткував стипендійну програму його імені для студентів-журналістів.
Також сестра Віктора, Ольга Гурняк, заснувала в памʼять про брата благодійний фонд у Нью-Йорку - Victory for U, щоб продовжувати його волонтерську справу.
