Дмитро народився 2 лютого 2005 року в Маріуполі Донецької області. Навчався у школі №41. Зростав добрим, веселим і товариським хлопцем. Дуже любив старшого брата, з яким були справжніми друзями. Обожнював тварин і оберігав їх. Захоплювався музикою та обожнював книги про космос.
Під час окупації рідного міста хлопець виїхав у Вінницю та вступив до державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Мріяв стати журналістом і режисером.
У 18 років, після першого курсу, Дмитро надіслав анкету до рекрутингового центру 12-ї бригади спецпризначення «Азов».
«Дімасік не казав, що відправив анкету, бо не був впевнений, що схвалять. Мамі повідомив, що став до лав «Азову» за два дні до виїзду, а мені – після кількох ротацій, бо знав, де я, і як це мене підкосить. Він завжди думав про тих, кого любить і, на жаль, так мало піклувався про себе…», – розповів батько захисника Валерій.
Після проходження першої частини базової підготовки Дмитро добровольцем вирушив на передову. Другу половину БЗВП проходив уже на полігоні біля Лиману між ротаціями. Служив стрільцем-санітаром, а згодом став водієм кейсеваку.
«Неможливо одразу, без досвіду, в умовах бездоріжжя і постійних обстрілів стати водієм такої складної машини – а син зміг», – сказав батько.
Поховали воїна у Вінниці.
Дмитра Яременка посмертно нагородили орденом «За Мужність» ІІІ ступеня.
«Поки живу, зроблю все, щоб нащадки українців пам'ятали про кожного полеглого Воїна. Нам усім треба пишатися й рівнятися на справжніх Героїв, з якими ми жили в одному дворі та ходили одними вулицями», – сказав батько.
У захисника залишилися батьки та брат.
