Костянтин народився 11 лютого 1975 року в Києві. Жив у Чернігові. Здобув вищу освіту в Чернігівському державному інституті економіки та управління за спеціальністю «менеджер виробничої сфери». У мирному житті був приватним підприємцем. Дуже любив гори й походи, добре знався на туристичному спорядженні – навіть на фронті все необхідне для польового життя в нього завжди було під рукою.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Костянтин залишився в блокадному Чернігові. Він допомагав самотнім людям похилого віку: велосипедом їздив під обстрілами, купував продукти й ліки, готував їжу, прибирав оселі. А потім добровільно став до лав ЗСУ. Служив у 77-й окремій аеромобільній бригаді.
«Мій чоловік міг би на початку війни виїхати разом із сім'єю за кордон, оскільки один із його синів має інвалідність. Але він залишився. Взяв на себе відповідальність за людей похилого віку, які залишилися в блокадному Чернігові без допомоги своїх близьких... Він не служив у армії, бо мав проблеми зі здоров'ям. Однак, приховавши свій діагноз, мій чоловік добровільно пішов у військкомат і став до лав ЗСУ, щоб захищати свою Батьківщину. Потім було поранення під Бахмутом, вихід із оточення на Харківщині та той фатальний обстріл, під який він потрапив під час чергування», – написала дружина Людмила.
Посмертно Костянтина Ярових нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в Чернігові на Алеї Героїв кладовища «Яцево».
У нього залишилися дружина, батько та двоє дітей.
