Володимир народився 30 серпня 1962 року в селі Кучерівка на Сумщині. Закінчив Глухівське вище професійне училище, де опанував фах тракториста та водія. У 1980 – 1982 роках служив в армії у Білій Церкві, а згодом – в органах внутрішніх справ.
У цивільному житті працював на Глухівському м’ясокомбінаті, згодом – слюсарем на хлібокомбінаті. Був люблячим чоловіком, батьком двох дітей і дідусем.
«Він усе робив для сім’ї, для небайдужих йому людей. Допомагав усім, хто просив. Ніхто не скаже на нього лихого слова», – розповіла дружина Наталія.
У 2019 році Володимир підписав контракт зі Збройними силами України. Служив у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади на посаді механіка-водія БМП. Двічі був у зоні АТО/ООС. У підрозділі його поважали за витримку та надійність.
24 лютого 2022 року, у перші години повномасштабного вторгнення, чоловік вступив у бій з ворогом на трасі «Кіпті – Глухів – Бачівськ» біля села Годунівка. Там його бойову машину піхоти розбили, а він ледве встиг вискочити з техніки, охопленої вогнем. Володимир Єременко також боронив Чернігівщину, а згодом – Луганський напрямок.
«Його хлопці дуже поважали. Казали: «Ми без тебе не впораємося»», – згадала дружина.
Поховали воїна у Глухові.
Посмертно Володимира Єременка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Наталія та донька присвятили йому вірш:
«Я відчуваю погляд той, ті очі, в них тепла багато.
Я знаю, поряд мій Герой, тільки не можу обійняти…
Ти всесвіт мені весь подарував.
Найкращий чоловік, люблячий тато.
Ради сім'ї старався, працював.
Поруч з тобою завжди було свято…
Ти своїм дітям душу віддавав.
Любив збирати за столом родину.
Завжди на позитиві, жартував,
Любив свій край і рідну Україну…
Пішов достойно в майбуття, тобі не буде забуття.
А поки пам'ять житиме в віках,
живим ти будеш в наших серцях».
