Старший сержант Віталій Карпенко народився 11 грудня 1965 року в селі Нижній Бурлук на Харківщині. Закінчив Великохутірську школу. Після строкової служби працював у правоохоронних органах. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Останнім часом був єгерем в Українському товаристві мисливців і рибалок. Жив у селищі Шевченкове.
З перших днів повномасштабної війни Віталій опинився в окупації та, ризикуючи життям, передавав дані про переміщення та позиції російської армії підрозділам ЗСУ. Наприкінці липня 2022 року до його дому прийшли співробітники ворожих спецслужб. Через проукраїнську позицію чоловіка забрали в полон. Півтора місяця його тримали в Куп’янську Харківської області, де він зазнавав тортур. Після звільнення міста у вересні 2022 року Віталій повернувся додому, подолавши пішки близько 30 кілометрів.
Пізніше добровільно долучився до 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Служив навідником протитанкового відділення 123-го окремого батальйону. Мав статус учасника бойових дій.
Віталій Карпенко на псевдо Дєд поліг 9 липня 2024 року біля села Фиголівка Харківської області внаслідок ворожого обстрілу. Захисникові було 58 років.
«Це була людина з великим серцем. Завжди допомагав тим, хто цього потребував. Був люблячим чоловіком, турботливим батьком, дідусем і справжньою фортецею для нас. Жив, дотримуючись принципів чесності й гідності. Побратими відгукуються про нього як про досвідченого наставника і надійного товариша, з яким вони впевнено йшли вперед, захищаючи країну. Вірний, чесний, справедливий, життєрадісний. Завжди впевнений, що «все буде добре». Він віддав найцінніше – своє життя. Захищав державу, щоб молоде покоління могло жити та відбудовувати мирну Україну. Він знав, заради кого і чого йде на війну. Дуже ним пишаюся», – розповіла донька Аліна.
Поховали захисника в селищі Шевченкове на Харківщині.
У нього залишилися дружина, донька, син та онук.
