Максим народився 24 квітня 2003 року в селі Великі Низгірці Житомирської області. Закінчив гімназію №6 імені Житниченка у Бердичеві (раніше – загальноосвітня школа). Потім навчався в Житомирському агроколеджі. Мріяв про власний бізнес і хотів відкрити СТО. Ще у підлітковому віці почав працювати на авторинку, на розбірці машин. Полюбляв ремонтувати техніку. Дуже хотів допомогти мамі відкрити власну кавʼярню.
Він мріяв бути військовим, але за станом здоров'я не підлягав призову. Проте хлопець не відступив. Після складної операції він нарешті приєднався до лав Збройних Сил України. Служив за контрактом у 26-й окремій артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Обіймав посаду механіка-водія та електрика радіолокаційної станції. Під час служби планував вступити до військового училища, щоб стати офіцером, але почалася повномасштабна війна.
За словами побратимів, він був майстром своєї справи і мужнім воїном, користувався повагою та авторитетом. Його енергія та завзятість заряджали й гуртували колектив. Був щирим, відвертим, доброзичливим, надійним товаришем, завжди намагався у всьому допомагати.
«Максим був щирим, люблячим братиком і сином, нашою опорою. Для товаришів він залишиться добрим і вірним другом. Нам його дуже бракує. Максимчик з дитинства ніби поспішав жити своє молоде прекрасне життя, мовби відчуваючи, що воно невдовзі обірветься. 20 квітня 2022 року моя кровиночка загинула, а 24 квітня Максиму мало виповнитися 19. Я живу заради його мрій і обіцяю їх виконати. Він – Ангелочок на небесах і мені допомагає», – розповіла мама полеглого воїна Лілія.
Максима Корнійчука нагородили памʼятним знаком «26-та артилерійська бригада», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудним знаком «Герой громади».
Поховали військовослужбовця у рідному селі.
У Максима залишилися батьки, брат, сестра, інші близькі та рідні.
