Дмитро народився 29 квітня 1996 року в селищі Високий Харківської області. Навчався в місцевому ліцеї №1.
«Він дуже любив вчитися. У школу пішов у 6 років. Всі уроки відвідував із задоволенням. Отримував гарні оцінки. Ніхто з учителів поганого слова про нього не скаже. Дуже хорошим хлопцем був», – сказала мати Оксана Михайлівна.
Після 11 класу вступив до Харківського електромеханічного коледжу, а потім і до національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова. Але після другого курсу покинув навчання. Працював тату-майстром і баристою в харківському ТЦ «Французький бульвар».
«Дмитро був творчою людиною. Любив музику. В студентські роки грав на ударній установці в музичному гурті, з яким виступав у клубах. Дуже гарно малював. Це було його улюбленим заняття. Обожнював каву. Щоб стати баристою, їздив на навчання у Львів», – сказала Оксана Михайлівна.
У 2019-му Дмитро пішов на строкову службу. Наприкінці того ж року підписав контракт. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Обіймав посаду старшого оператора відділення радіоперехоплення та пеленгації радіотехнічної групи морського загону технічних видів розвідки.
Брав участь в ООС і мав статус ветерана війни.
Повномасштабне вторгнення Дмитро зустрів у Маріуполі. Разом із побратимами мужньо боронив місто від окупантів. 12 квітня 2022 року біля заводу імені Ілліча він потрапив у полон.
«Нічого про його долю не знали до липня. А потім вагітна дівчина, яку обміняли, розповіла, що Діма в полоні. Вже пізніше нам прийшло офіційне підтвердження», – поділилася мати захисника.
Дмитра посмертно нагородили нагрудним знаком «Комбатантський хрест».
Поховали оборонця у селищі Високий на Харківщині.
У нього залишилися батьки і брат.
