Анатолій Котляр народився 26 вересня 1977 року в селі Вівсянівка Миколаївської області. Закінчив Баратівську середню школу. У 1996 році його призвали до лав ЗСУ. Служив у розвідці аеромобільних військ у місті Болград на Одещині, у військовій частині А-1533.
У 1998 році Анатолій одружився. У родині народилися двоє синів – Андрій і Максим.
«Він був найкращим чоловіком, татом. Спокійний, розсудливий. Ще був щирим патріотом і дітей виховував так, щоб любили свою країну», – розповіла дружина Тетяна.
Анатолій працював водієм у колгоспі, а з 2005 року – кочегаром та охоронцем у Вівсянівському дитячому садочку. З 2017-го і до початку повномасштабного вторгнення був водієм у фермерському господарстві.
«Толя був найкращим колегою і другом. Його щирих порад дуже не вистачає. З ним можна було і поплакати, і посміятися. Навіть довірити будь-яку таємницю. Коли ми разом працювали у дитячому садочку, він для нас, серед жінок, був справжнім джентльменом. Був чесним, відповідальним», – розповіла подруга Ольга.
Після початку повномасштабного вторгнення Анатолій відразу поїхав до військкомату. 25 лютого 2022 року долучився до війська. Спочатку його та інших добровольців із Баштанки повезли до Миколаєва – до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, однак через обстріл вони повернулися. Згодом разом з іншими військовослужбовцями він вирушив до Маріуполя.
Анатолія зарахували до 501-го окремого батальйону морської піхоти у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Він був командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки.
8 березня востаннє вийшов на зв’язок із родиною. Зателефонував дружині та сказав: «Доброго ранку! Зі святом».
16 червня 2022 року оборонця офіційно визнали безвісти зниклим. Родина шукала його майже два роки. У жовтні 2023-го дружині повідомили, що за результатами ДНК-дослідження встановили особу загиблого. У грудні родина отримала остаточне підтвердження.
Анатолій Котляр поліг 14 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Йому було 44 роки.
Поховали оборонця у рідному селі Вівсянівка.
У нього залишилися дружина, двоє синів, молодший брат та друзі.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
