Станіслав народився 16 вересня 1995 року у Слов’янську Донецької області. Після школи одразу почав працювати. Був монтажником, а також опановував інші професії, зокрема водія та зварювальника. Брав участь у будівництві нового велокомплексу в Лимані та об’єкта на заводі «Азовсталь» у Маріуполі.
З початком повномасштабного вторгнення залишився без роботи, а в серпні 2022 року добровільно став на захист Батьківщини.
«Коли він сказав мені про це, я попросила його все як слід обдумати. Але він не змінив свого рішення», – згадала мати Світлана.
Станіслав підписав контракт із ЗСУ. Вивчав бойову справу в навчальному центрі «Десна», а потім упродовж трьох місяців удосконалював навички в піхотному училищі Національних збройних сил Латвії. Служив водієм-майстром ремонтної майстерні ремонтно-відновлювального батальйону 66-ї окремої механізованої бригади. Воював на Донеччині.
Станіслава нагородили медаллю «Ветеран війни».
Поховали оборонця в селищі Андріївка на Донеччині.
У нього залишилися батьки та молодший брат.
