Олег народився у Києві. Навчався в Національному університеті «Острозька академія». З 2014 року брав участь у російсько-українській війні. Був командиром 1-го батальйону окремого загону спецпризначення НГУ «Азов» НГУ. Після повномасштабного вторгнення боронив Маріуполь. У березні був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У травні 2022 року разом із побратимами потрапив у полон до росіян.
«Сталевий чоловік, моя опора, моя гордість, мій маяк і приклад характеру! Він горів цим життям, насолоджувався і запалював серця всіх людей навколо. Він зробив все можливе, щоб я став таким, яким є. Тому він ніколи не зникне з моєї голови та серця. Він завжди казав, що не хотів, аби його смерть була «святом сліз». Хотів, щоб разом зібралися його люди і, посміхаючись, згадували найкращі моменти, пов‘язані з ним. Слова, які мені спадають на думку, такі: живи так, щоб страх смерті ніколи не бентежив твоє серце; нікому не заважай вірити у те, у що вони вірять; поважай інших, їхні погляди та вимагай такої самої поваги до себе; люби життя, роби його кращим, прикрашай все навколо себе, прагни жити довго, на благо свого народу; а коли прийде твоя година, помри і не будь як ті, чиї серця сповнені страху смерті; співай свою смерть і загинувши героєм, повернися додому! Ці слова про нього. Він ніколи не боявся старої з косою. Я впевнений, він вирушив у свою дорогу без страху, у супроводі неймовірно красивих Валькірій. І того ж дня потрапив в ту залу, де побачив своїх друзів, які чекали його з усіма почестями!» – написав племінник воїна Данило Мудрак.
Тіло офіцера кремували. Прах поховали на Лук‘янівському військовому кладовищі в Києві.
В Олега залишилися мама, брат, рідні, друзі та побратими.
