Микола народився 17 січня 1974 року в селищі Червоне на Житомирщині. Змалку був добрим, слухняним, надійною опорою для батьків. Ще в юному віці, допомагаючи своєму дідусеві, ветерану Другої світової війни, заробив кошти на мопед.
Освіту здобув у місцевому училищі, де опанував фах електрика. Під час строкової служби в прикордонних військах здобув новий досвід і виховав у собі витривалість та відповідальність. До повномасштабного вторгнення працював на цукровому заводі. Колеги та односельці поважали його за щирість і працьовитість.
Коли розпочалася велика війна, Микола добровільно вступив до лав Збройних сил України. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді. Боронив Бахмутський напрямок, де точилися найзапекліші бої. Згодом його перевели до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».
«Там син загартувався як воїн і знайшов побратимів, з якими його єднали міцні узи братерства. За щиру усмішку та добрий характер друзі дали йому псевдо Мурчик. Разом із бригадою він проходив злагодження та тренування у Німеччині, після чого повернувся до України. Саме в цей час він одружився з коханою Світланою, відчуваючи, що знайшов у ній рідну душу», – написала мама захисника Зінаїда.
Під час служби біля Малої Токмачки на Запоріжжі син Максим просив батька пройти лікування після контузії. А Микола відповів: «Я буду зі своїми побратимами до кінця». Це були останні слова, які почули рідні.
Поховали захисника в рідному селищі.
У нього залишився син Максим, мама Зінаїда та дружина Світлана.
