Олександр народився 17 серпня 1998 року в селі Велика Лепетиха Каховського району на Херсонщині. Був веселим і товариським, захоплювався автомобілями, любив море. З дитинства займався боксом. Також йому подобався футбол.
«Він був, як запальничка. І дуже добрий. До життя ставився відповідально, самостійний був», – сказав батько Олег Валентинович.
Олександр закінчив 9 класів Великолепетиської школи і вступив до Херсонського суднобудівного технікуму (нині – ліцей).
В жовтні 2016 року підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив у 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді. Брав участь в АТО/ООС. Майже весь час був на передовій. Обіймав посаду командира мінометного розрахунку.
«Компанійський, веселий хлопець був. Дружбу підтримував з усіма своїми друзями і побратимами. Хлопці приїжджали до нього. Поважали», – зазначив Олег Валентинович.
Востаннє Олександр бачився з рідними 2 серпня 2021 року в селі Залізний Порт на Херсонщині. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був на Донеччині. Мріяв одружитися, а після закінчення контракту служити в СБУ.
«Казав: «Татусю, все буде добре, ми виграємо цю війну». Досвідчений був воїн. Розказував, що в окупантів вкрали один автомобіль, потім – другий. Востаннє ми спілкувалися з сином 11 травня 2022 року. У своєму розрахунку він загинув першим», – розповів батько захисника.
Олександра Новікова нагородили нагрудними знаками «В єднанні сила», «За взірцевість у військовій службі», медаллю «За участь в антитерористичній операції», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в Кривому Розі на Дніпропетровщині.
У нього залишилися батьки, сестра і брат.
