Олександр народився 4 травня 1981 року в місті Глухів Сумської області. Закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, однак обрав інший шлях – службу в Національній гвардії України.
«Після завершення служби чоловік залишився в Сумах, де швидко знайшов своє покликання в одній із секретних спецслужб країни, у складі підрозділу з особливим режимом допуску. Завдяки своїй наполегливості та професіоналізму він стрімко піднімався кар'єрними сходами, і у 36 років вже мав звання підполковника», – розповіла дружина Марина.
Згодом Олександр здобув фах юриста у Харківському національному університеті внутрішніх справ і з 2017 року служив у Державній кримінально-виконавчій службі України, де очолював відділення соціально-психологічної служби арештного дому при Сумській виправній колонії.
Олександр створив міцну сім'ю, яка стала для нього джерелом натхнення та підтримки.
Із початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні, що входить до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Попри офіцерське звання, розпочав службу як солдат, довівши свою відданість та готовність захищати державу без жодних привілеїв.
«Його любов – наш оберіг. Його сила – опора, якої бракує щодня. Його присутність відчутна, навіть у тиші. Ми не прощаємось. Ми живемо з ним у серці – я і наш син, який носить у собі його світло. І в кожному подиху ми пам’ятаємо: він наш. Він є», – додала дружина.
Олександра Сердюка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а також удостоїли звання «Почесний громадянин міста Суми».
Поховали воїна у місті Глухів на Вознесенському кладовищі.
Вдома на нього чекали мама, дружина і син.
