Роман Шимало народився 1 серпня 1994 року у Львові. Закінчив школу № 90. Займався футболом у клубі «Енергія» на позиції воротаря. У 18 років став учасником фанатського руху «Карпат».
Навчався у Львівському професійному коледжі готельно-туристичного та ресторанного сервісу, згодом здобув економічну освіту у Львівській філії «Європейського університету».
«Син захоплювався мотоциклами. Його дипломна робота в коледжі була про створення власної фірми з продажу й обслуговування мотоциклів та мотоекіпірування. Викладачі казали, що ще такої дипломної роботи не бачили. Мені з чоловіком вручили подяку за те, що виховали такого відповідального сина», – розповіла мама Анна.
Роман мав гарне почуття гумору, водночас був серйозним та акуратним. Дбайливо ставився до своїх речей.
«Був педантом. Ще зі школи в нього все було складене рівненько: зошити, книжки, одяг. Мені запам’яталося, як він збирав допомогу для хлопця з маріупольського інтернату – передав свої речі, взуття, а разом із ними поклав крем для догляду за взуттям і щітку», – згадала мама.
Роман працював кухарем у ресторані, а також у брокерській компанії, проте мріяв про військову кар’єру. Планував здобути освіту військового юриста. Був активним учасником Революції Гідності, вступив до «Національного корпусу». Читав націоналістичну та військову літературу. Його улюбленим поетом був Олександр Олесь, якого Роман часто цитував.
Згодом його призвали на військову службу. Служив у Павлограді, а потім підписав контракт. У 2021 році його направили в ОЗСП «Азов». У підрозділі Роман був старшим кулеметником. Обрав собі псевдо Сан, що означає «сонце».
«Дуже любив ходити в гори, мабуть, обійшов усі популярні маршрути. Ходив і на Шпиці взимку, у сильний мороз. У серпні 2021 року, коли приїхав у відпустку на свій день народження, сам піднявся на Говерлу з ночівлею у наметі в лісі», – розповіла мама захисника.
27-річний Роман Шимало поліг 4 березня 2022 року на околицях Маріуполя. Ворожий танк влучив у бронеавтомобіль «Спартан», у якому перебував Сан із побратимами.
«Він був дуже тихим хлопцем. Ніколи не казав зайвого, завжди перепитував, якщо чогось не знав. Умів по-справжньому слухати, і я вважаю це рідкісною та цінною здібністю. Зовні ніщо не виказувало його внутрішнього світу, але в серці жила справжня хоробрість», – сказав побратим на псевдо Пако.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на жовтень 2026 року тіло Романа досі не знайдено. Поховати його не вдалося.
У нього залишилися батьки, бабуся, дідусь та інші рідні.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
