Сергій Удут народився 5 квітня 1992 року в місті Роздільна на Одещині. Закінчив місцеву школу №2, після чого вступив до Морехідного фахового коледжу імені О. І. Маринеска.
У червні 2011 року Сергія призвали до лав Збройних Сил України. Після служби його звільнили у запас. У жовтні 2021-го долучився до 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Обіймав посаду командира відділення інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи забезпечення.
«У грудні його бригада поїхала на Донецький напрямок, до Маріуполя. Там Сергій отримав звання молодшого сержанта. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він одним із перших зустрів ворога, обороняючи місто», – розповіла мати Олена.
8 березня 2022 року під час бойового зіткнення оборонець зазнав осколкового поранення та контузії. Попри це, залишався поруч із побратимами й допомагав евакуйовувати людей із небезпечних районів.
12 квітня під час спроби прориву із заводу Ілліча він разом із побратимами потрапив у російський полон. Вісім місяців рідні не знали, що з ним.
«Після обміну мені зателефонував звільнений із полону побратим і сказав: «Сергій живий. У полоні». Ці слова стали для мене надією після місяців пекла. Син мав статус безвісти зниклого. І лише через рік Росія через Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердила, що він перебуває в російському полоні», – розповіла мати.
Спочатку його утримували в Сартані, потім в Оленівці. Згодом етапували до Суходільської колонії №3 на Луганщині, а через дев’ять місяців – до Маріїнського СІЗО №3 Кемеровської області РФ. У полоні Сергій зазнавав фізичного та психологічного насильства.
«За весь час неволі з п’ятдесяти листів, які я йому написала, дійшов тільки один. Його переписали чужою рукою, дозволили прочитати, а потім одразу забрали», – розповіла мати.
Морпіха звільнили 2 жовтня 2025 року під час чергового обміну полоненими. Після реабілітації він повернувся до рідного міста, де зустрічався з учнями місцевих шкіл і волонтерами, яким розповідав про службу та пережитий полон. Захисника нагородили нагрудними знаками «За незламність» та «Ветеран війни».
22 серпня 2026 року Сергій мав поїхати до Слов’янська та Краматорська на Донеччині, щоб допомогти евакуювати людей. Але в нього зупинилося серце. За словами рідних, на його стан вплинули наслідки бойових дій, контузії та 42 місяці полону. Йому було 34 роки.
«Сергій назавжди залишиться таким, яким його любили – щедрим, щирим, усміхненим, надійним. Людиною, яка завжди допоможе», – додала мати Олена.
Поховали захисника 25 серпня 2026 року на Успенському кладовищі в місті Роздільна на Одещині.
У нього залишилися мати, донька, сестра, друзі та побратими.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
