Валерій народився 19 лютого 1957 року в місті Синельникове Дніпропетровської області. Згодом із матір’ю переїхав до селища Нижні Сірогози на Херсонщині. У Новокаховському фаховому коледжі здобув освіту механіка. Працював інженером, а потім влаштувався на меблеву фабрику. Залишився жити у Новій Каховці, там і одружився.
«Валерій жив у приватному будинку і мріяв про мотоцикл. Заробити на нього він вирішив власними силами, для цього вирощував кроликів. Він був дуже працьовитим. Захоплювався фотографією, мав кілька фотоапаратів. Знімав, бо це було його пристрастю, і щоб заробити трохи грошей для родини. Мав активну життєву позицію, вів здоровий спосіб життя», – розповіла дружина Олена.
У 2014 році Валерій поїхав на Майдан Незалежності до Києва, брав активну участь у Революції Гідності. Був у самому епіцентрі подій. Після повернення до Нової Каховки організував у місті загін територіальної самооборони і на волонтерських засадах займався допомогою військовим.
У червні 2015 року добровольцем пішов на фронт, хоч йому і відмовляли через стан здоров’я. Служив у складі штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». У 2016 році його з побратимами перевели до 54-ї окремої механізованої бригади, де він став головним сержантом взводу.
«Воювати він пішов таємно від мене – про те, що він на «нулі», я дізналася випадково, після чого Валерій зізнався, що він на шахті Бутівка», – зазначила дружина.
Поховали воїна у Новій Каховці.
Захисника нагородили відзнакою «Лицарський Хрест Родини Мазеп» та посмертно – відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу» ДУК «Правий сектор».
У 2017 році на будівлі коледжу, де навчався захисник, відкрили меморіальну дошку на його честь, а в Нижніх Сірогозах – пам’ятний знак учасникам АТО, де також вшанували пам’ять героя.
