Молодший сержант Тарас Воротний народився 12 квітня 1991 року в Запоріжжі. З відзнакою закінчив кафедру видавничої справи та редагування Запорізького національного університету. Працював графічним дизайнером.
«Тарас був серйозним, але водночас мав особливе почуття гумору. Достойний син. Завжди врівноважений і спокійний. Розумний був. До його думки завжди прислухалися», – розповіла мама Наталя.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Служив у 1-му механізованому батальйоні 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника. Воював під Бахмутом.
«Мій син дуже любив Україну. Захоплювався її красою. Хотів, щоб вона була незалежною та процвітаючою. Через стан здоров'я Тарас не проходив строкової служби. Але коли почалася війна, сам пішов до військкомату. Мене поставив уже перед фактом», – сказала мама.
Тарас Воротний поліг 28 січня 2023 року в місті Бахмут Донецької області. Воїнові назавжди 31.
«Важко писати про Тараса в минулому часі… Ще важче усвідомити трагедію втрати єдиного сина, друга, одногрупника, випускника, справжнього патріота, який мав розбудовувати нашу державу, бути керівником, наставником, відомим дизайнером чи автором... Консервативний у поглядах на життя, глибокий, із почуттям гумору, дуже іронічний, а також красивий, скромний та розумний. Я не згадаю піднятої руки від Тараса на парах. Проте точно пам'ятаю, що коли він відповідав, всі стишувалися, дослуховуючись до його слів. Авторитетний інтелектуал, лідер, він завжди знав більше, ніж мав знати. Часом здавалося, що не викладачі його оцінювали, а він викладачів. З ним хотілося говорити про цінності, ідеали, переконання, українську ідентичність, історію та літературу. Думаю, це поширювалося не лише на мене, а й на студентство. Тарас усіх нас піднімав на вищий рівень, ніби усвідомлюючи невідворотність цієї кровопролитної та героїчної війни за Україну», – написала кураторка студентської групи Наталія Тяпкіна.
«Тарас був мовчазним і стриманим. І від цього спілкування з ним було лише цікавішим, тому що завжди лишалось місце для інтриги. З ним насправді можна було і не говорити, а тільки слухати і це було пізнавально й цікаво. Університетська маккава на перервах невеликою компанією – назавжди в спогадах. Його філософські думки підштовхували і самій замислитись про більш глобальні речі. Дуже дивувалась тому, наскільки багато він знає. Неймовірно освічений, принциповий, вільний у думках та висловлюваннях. Таким його памʼятатиму. Герой назавжди!», – додала однокурсниця Антоніна.
Оборонця нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника у Запоріжжі.
У нього залишилася мама.
