Олександр народився 2 червня 1992 року в селищі Нова Борова Житомирської області. Згодом із мамою переїхав до Житомира. З дитинства любив майструвати з деревини: дідусь навчив вистругувати пістолети, автомати та іншу зброю. Сашко закінчив професійно-технічний ліцей, де опанував фах зварника.
Після служби в армії, у 2012 році, пішов служити за контрактом у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду. З 2014 року воював в АТО біля Луганська.
Після завершення контракту влаштувався на «Нову пошту» в Житомирі. Був кмітливим і веселим, мав гарну пам’ять.
Повномасштабне вторгнення Росії не було для Олександра несподіванкою. Він відчував, що велика війна ще попереду. Тому на збори йому вистачило пів дня.
Цього разу воював у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення «Буревій» Національної гвардії України. Спочатку був біля Вишгорода, а потім потрапив на Лиманський напрямок, де зазнав поранення. Після реабілітації одразу повернувся на фронт. Броня мав великий бойовий досвід, тому побратими прислухалися до його порад.
«Саша 10 років воював. І всі ці роки я проводжала і зустрічала його. Щоразу серце стискалося, але він повертався. Мені й досі здається, що він ще повернеться, як завжди, – написала мама Юлія Станіславівна. – Його командири телефонували й розповідали, яким він був досвідченим солдатом, героєм. Але насамперед він був моїм сином».
Поховали Олександра у рідному селищі.
У нього залишилися мати та вітчим.
