Сергій народився 14 липня 1981 року в місті Глухів на Сумщині. Навчався у ЗОШ №3, згодом – у професійно-технічному училищі №15, де здобув фах столяра, тесляра, верстатника деревообробних верстатів. Займався виготовленням меблів із дерева, про що мріяв ще з юності. Пройшов строкову службу.
У 2012-му році придбав будинок у селі Некрасове, де зустрів майбутню дружину Лідію. Наступного року вони одружилися. В подружжя народився син Данило. Сергій працював в агропідприємстві, ремонтував оселю, мріяв облаштувати подвір’я.
«Дім був старий: дерев'яний, зі скрипучою підлогою, усе потребувало ремонту. Але коли чоловік мене туди завів, я одразу відчула, що я вдома», – розповіла дружина Лідія Зенікова.
Щоб забезпечити родину, Сергій працював у Києві, потім поїхав на заробітки в Польщу. У вільний час любив рибалити.
В січні 2023 року Сергія мобілізували до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання в Іспанії, отримав подяку від навчального центру, згодом продовжив підготовку на Чернігівщині. З травня виконував бойові завдання на Донеччині. Служив командиром механізованого штурмового підрозділу Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
На війні також загинули двоє шуринів Сергія – Юрій та Олександр Приймачки.
«Зараз ми вчимося жити без них. Важко усвідомлювати, що більше немає на кого покластися. Але пам’ять про них залишиться в нашому серці, поки воно б’ється. Вони – наші Герої», – сказала Лідія.
Посмертно Сергія Зенікова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в селі Некрасове на Сумщині.
У нього залишилися дружина та син.
