Вадим народився 30 квітня 1986 року в селі Новосілки на Рівненщині. Жив у місті Звягель Житомирської області. У 2019 році з відзнакою закінчив Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука за напрямком «Фізичне виховання». У 2021 році завершив навчання в Національному університеті водного господарства та природокористування, здобувши ступінь магістра за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія». Того ж року вступив на факультет «Правоохоронна діяльність», але не встиг закінчити.
Вадим служив у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Виконував обов’язки командира взводу механізованого батальйону.
Псевдо Ворон він обрав на честь книги Василя Шкляра «Чорний ворон», яка надихала його.
«Як найдосвідченіший офіцер Вадим завів свій взвод і роту на позицію, а постійні обстріли не давали нормально окопатися. Наші хлопці вгризалися в землю, як могли, копали всі: у нього, офіцера, всі руки були в мозолях. Через постійні обстріли це було надто проблематично. Щойно почали заглиблювати траншеї, як прилетіли нові міни. Вадим прикрив собою побратима, коли на них навалилися центнери уламків і землі. Була 8 ранку 14 серпня 2022 року – мамин день народження. Відкопати хлопців змогли тільки надвечір», – розповіла дружина Ганна, також військова.
Посмертно воїнові надали звання лейтенанта. За гідну службу Ворон мав низку нагород: орден «За мужність» III ступеня, відзнаки «Знак пошани» та «За участь в антитерористичній операції», звання почесного громадянина Звягеля. Найвищу державну нагороду захисник отримав посмертно – йому надали звання Героя України та відзначили орденом «Золота Зірка».
«Він усе життя присвятив військовій службі. Був наполегливим на шляху від солдата до офіцера, здобуваючи на кожному етапі нові знання. Неодноразово брав участь у миротворчих місіях, де, набувши досвіду, навчав підлеглих обороняти нашу незалежність за новими стандартами. Особисто брав участь у ближніх боях, виконуючи складні завдання, під час яких зазнавав поранень. Але після лікування завжди повертався у стрій. Його поважали як бойового офіцера і вірного побратима», – додала дружина.
Поховали воїна у рідному місті.
У нього залишилися дружина Ганна та донька Вероніка.
