Ігор Бойко народився 6 лютого 1991 року в Дніпрі. З дитинства грав у волейбол і цікавився музикою. Був діджеєм на шкільних заходах і вечірках. Після школи вступив до Дніпровського професійного залізничного ліцею, де опанував фах провідника пасажирського вагона. Любив читати художню та історичну літературу. Обожнював тварин, особливо свою кішку Заю та собаку Алмаза.
Ігор працював у компанії «Нова пошта» у Дніпрі та Києві: був вантажником, займався прийманням товару, а більшість часу був водієм електровізка. Коли почалася повномасштабна війна, їздив допомагати колегам у прифронтових і деокупованих містах.
Мама Ігоря померла, коли він навчався в 11 класі. Через хворобу батько був прикутий до ліжка, тож Ігор доглядав його до 2023 року. На 40-й день після смерті батька він отримав повістку. Після навчання потрапив до лав 100-ї окремої бригади територіальної оборони, яку у 2024-му реорганізували у 100-ту окрему механізовану бригаду. Обіймав посаду стрільця. Потім пройшов курси і став оператором БПЛА. Воював на Донецькому та Запорізькому напрямках. Мав статус учасника бойових дій.
Ігор мріяв розписатися з коханою та мати спільну дитину. Після одруження планував разом із Вікторією та її сином поїхати в Карпати. Хотів купити машину.
«У нього було важке дитинство. Він багато працював, часто – на двох роботах. Він дуже любив життя. Таких, як Ігор, дуже мало. Це людина – промінчик сонця. Дуже добрий, щирий, ласкавий, працелюбний, щедрий. Він ніколи нікого не образив, був безконфліктним, толерантним. Дуже любив дітей, свою родину, навіть чужих людей. І люди його любили. А ще – він дуже майстерно готував. У нього були неймовірно смачні відбивні, солянка рівня шеф-кухаря. Він готував краще за мене», – розповіла цивільна дружина Вікторія.
Солдат Ігор Бойко поліг 21 лютого 2025 року в селі Гуляйпільське Запорізької області. Коли захисники перебували в бліндажі, туди влучив ворожий боєприпас. Усі загинули. Тіло воїна змогли забрати з позиції лише через тиждень. Йому було 34 роки.
«Коли востаннє говорили з Ігорем, він готувався до виїзду. Передчував, що він буде останнім. Казав тоді: «Мабуть, я вже звідти не повернуся. Але я не боюся помирати. Я більше переживаю за вас», – додала Вікторія.
У нього залишилася цивільна дружина.
