Солдат Артем Бурка на псевдо Бурий народився 4 лютого 2000 року в селі Пустовари Решетилівського району Полтавщини. Навчався у Демидівській школі, а згодом – у Полтавському професійно-технічному училищі № 31. Працював ландшафтним дизайнером. 

У 2018–2020 роках служив у Харківському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. 

Під час повномасштабного вторгнення, 4 грудня 2023-го, Артема мобілізували до лав ЗСУ. Боронив Україну на посаді стрільця-номера обслуги 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. 

Захисник зазнав смертельного поранення 17 лютого 2024 року в бою біля села Вербове Пологівського району Запорізької області. Йому назавжди 24 роки. 

«Артем був найкращим чоловіком і батьком. Він так чекав на появу донечки – це була татова дівчинка! Він був добрим, життєрадісним, завжди усміхався. У нього була улюблена фраза: «Не кажи «люблю», кажи «кохаю»». Я ніколи цього не забуду. Ми чекали на нього до останнього, я боролася за нього до останнього. Два роки його вважали зниклим безвісти, а 6 січня 2026-го сталося два збіги ДНК. 22 січня ми поховали нашого Героя – татка, чоловіка, сина. Ми пишаємося ним. Він – наш біль і наша гордість. Наш Янгол», – написала дружина Тетяна.

Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його портрети розмістили на двох Алеях Героїв у Решетилівському районі на Полтавщині. 

Поховали Артема в селі Пустовари Полтавської області.

У нього залишилися дружина, донька, якій на момент загибелі тата був рік, і мама.