Ростислав народився 13 вересня 2000 року в Кривому Розі на Дніпропетровщині. У 2002-му родина переїхала до села Китайгородка Дніпропетровської області. Тут хлопець пішов до дитячого садка, а згодом до школи.
«У старших класах почав займатися кікбоксингом, їздив на змагання, отримував нагороди. У вільний час захоплювався онлайн-іграми. Самостійно зібрав кошти на мотоцикл. Любив кататися на ньому, часто возив молодших брата і сестру», – розповіла мати Тетяна.
У 2018 році Ростислав вступив до Донецького юридичного інституту МВС в Кривому Розі на спеціальність «Право». Через рік залишив навчання – зрозумів, що цей напрям не відповідає його інтересам. Після цього вступив до Запорізького професійного ліцею автотранспорту, де здобував спеціальності «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів» та «Водій колісних транспортних засобів категорії В».
«Був добрим, веселим і світлим хлопцем. Завжди допомагав по господарству, підтримував друзів, ніколи не залишав їх у біді. На перший погляд міг здатися м’яким і поступливим, але ті, хто знав його ближче, бачили сильний характер і принциповість. Син ніколи не вчиняв всупереч власній совісті та завжди відстоював те, що вважав правильним», – сказала Тетяна.
Наприкінці квітня 2021-го Ростислава призвали на строкову службу. Згодом підписав контракт із 15-ю бригадою оперативного призначення імені Героя України Богдана Завади. Обіймав посаду навідника.
У вересні Ростислав вирушив на військові навчання в Запорізьку область. У листопаді його направили на навчання в зону АТО. Мати востаннє обіймала сина 5 листопада, а вже 9-го він поїхав до місця служби. Ростислав щодня телефонував і писав рідним, а Новий 2022 рік сім’я зустрічала, спілкуючись із ним телефоном. Додому Рафік мав повернутися в середині лютого.
«Вранці 24 лютого я написала сину, а він відповів: «Не вір, усе добре, це неправда». Намагався мене заспокоїти. Згодом попросив зібрати речі й виїжджати якнайдалі. Коли вони вже були в Маріуполі й ще залишався зв’язок, ми навіть могли спілкуватися по відео. Але син майже не дивився мені в очі й лише казав: «У мене все добре». Якщо й розповідав про якісь труднощі, то завжди з посмішкою. Ростислав дуже турбувався про нас. Його батька теж мобілізували, я залишилася вдома сама з двома дітьми. Казав, що може переказати гроші, бо в нього вони є, а витрачати немає де. Одного разу написав моїй двоюрідній сестрі, що якщо з ним щось трапиться, то вони мають підтримати мене, бо мені буде дуже важко це пережити», – розповіла мати.
26 березня Ростислав отримав поранення. Востаннє рідні отримали від нього повідомлення 5 квітня 2022 року о п’ятій ранку. Після виходу оборонців Маріуполя в полон військова частина надала йому статус зниклого безвісти. Лише наприкінці листопада 2022 року родині повідомили про збіг ДНК, який підтвердив загибель Ростислава.
Поховали оборонця на кладовищу у селі Китайгородка.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У Ростислава залишилися батьки, сестра і брат.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
