Сергій народився 13 вересня 1975 року в селі Милове Херсонської області. Закінчив Бериславський професійний аграрний ліцей, де опанував фах бджоляра-водія.
Після строкової служби працював у Державній службі охорони. У 2002 році переїхав до Маріуполя, де підписав контракт і став контролером роти з конвоювання осіб, узятих під варту. З 2011 року служив у 17-му окремому спеціалізованому моторизованому батальйоні міліції, де займався конвоюванням, екстрадицією та охороною підсудних. Майже 22 роки присвятив роботі в системі МВС України.
«Сергій був добрим і життєрадісним. Дуже любив дітей, постійно хвилювався й турбувався про них. Особливо близьким був із нашою середньою донькою Софією. Вони дуже любили разом грати у футбол», – розповіла дружина Євгенія.
У 2014 році продовжив службу за контрактом у 18-му полку оперативного призначення, де був начальником варти підрозділу з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних. У травні 2019-го перевівся до 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького, де обіймав посаду начальника варти стрілецької роти.
Під час оборони Маріуполя, утримуючи позиції на Лівому березі, Сергій зазнав поранення і його доправили до шпиталю на території «Азовсталі».
«Ми служили в одній військовій частині, але ніколи не переносили роботу додому. На службі Сергій був вимогливим, чітким у своїх рішеннях, вірним присязі й справжнім захисником. Удома він був турботливим чоловіком і люблячим батьком», – згадала дружина.
За життя воїна нагородили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
У Сергія залишилися дружина і три доньки.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
