Василь народився 6 квітня 1968 року в місті Самар Дніпропетровської області. Закінчив там школу №16, потім – ПТУ №58 та залізничний технікум у Дніпрі. З 1987 по 1989 рік проходив строкову службу на космодромі «Байконур» у Казахстані. Після демобілізації працював на залізниці помічником машиніста, а згодом – машиністом тепловоза. А в 2016-му Василь влаштувався дефектоскопістом у компанію «Інтерпайп».
«Василь Миколайович був доброю, веселою, та надійною людиною, завжди був готовий допомогти, вмів підтримати та підбадьорити. Був дуже яскравою, життєрадісною та багатогранною особистістю. Любив дітей, тварин, природу та подорожі. Збирав гриби, захоплювався спортом, цікавився історичною літературою. Багато чого вмів зробити власноруч: збудував дім, ремонтував машини, дбав про сад. Мав багато мрій і планів на майбутнє. Був найкращим чоловіком, ніжним та турботливим батьком та дідусем. Родина за ним була справді як за кам'яною стіною», – розповіла дружина Радміла.
24 лютого 2022 року Василь мав бути на зміні. Він поїхав на роботу, та невдовзі повернувся додому, бо завод не працював. Того ж дня пішов до військкомату, бо вважав: «Хто, якщо не я?». І вже наступного дня пройшов ВЛК та долучився до мінометної батареї 98-го окремого батальйону територіальної оборони.
Згодом його перерозподілили до мінометної батареї 203-го окремого батальйону 108-ї окремої бригади територіальної оборони. Василь став командиром відділення підвозу боєприпасів 1-го мінометного взводу. Брав участь в боях у Донецькій та Запорізькій областях.
Василя нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни – Учасник бойових дій», пам'ятним знаком «Захиснику Гуляйполя» та відзнакою «За мужність та відвагу».
Поховали воїна в місті Дніпро.
У нього залишилися дружина, сестра, дві доньки та четверо онуків.
