Владислав народився 4 листопада 1998 року в місті Славутич Київської області. Навчався у школі № 1. Захоплювався велоспортом, брав участь у змаганнях і здобував нагороди.
«У сина був сильний характер – рішучий, упевнений у собі, не боявся труднощів. Був надійним, товариським, доброю та справедливою людиною», – сказала мати Олена.
Владислав закінчив Чернігівський професійний будівельний ліцей за спеціальністю електрогазозварника. За фахом не працював, але йому дуже подобалася робота з металом.
У квітні 2021 року Владислав підписав контракт із морською піхотою, служив у Миколаєві.
«Син ніколи не думав про військову службу, але після вступу до лав ЗСУ його ставлення змінилося, він ніби знайшов себе. Його команда виборола друге місце на змаганнях із плавання в межах військових навчань. Його мотивація служити була проста: боронити свою країну», – сказала мати.
Повномасштабне вторгнення Владислав зустрів із побратимами в Маріуполі. З 12 квітня 2022 року морпіха вважали зниклим безвісти.
Обмін тілами відбувся у 2023 році, а за рік рідні отримали підтвердження за результатами ДНК-експертизи.
Поховали оборонця 27 грудня 2025 року на кладовищі в місті Славутич.
«Буду пам’ятати його маленьким, люблячим, лагідним і чуйним синочком із чарівною усмішкою, який виріс у сміливого та відважного чоловіка зі своїм поглядом на життя. Я назавжди пишатимуся тим, яким був і ким став мій син», – сказала мати Олена.
У Владислава залишилися мати, молодша сестра, вітчим, тітка та вірний пес.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
