Молодший сержант Олексій Марцінко народився 20 лютого 1997 року в місті Хмельницький. Навчався в місцевому вищому професійному училищі, але завжди мріяв про кар'єру військового.
Коли йому виповнилося 18 років, вступив на військову службу. Брав участь в АТО/ООС. Тоді й отримав псевдо Комар – побратими жартома назвали його так через довгий ніс.
Під час повномасштабного вторгнення Олексій продовжив боронити Україну. Воював у лавах 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» Національної гвардії України. Обіймав посаду командира відділення снайперів роти спеціального призначення.
«Мій чоловік – людина зі сталевим характером і золотим серцем. Той, хто віддасть останнє і пожертвує собою заради побратимів. Чесний, гордий, справжній воїн, Герой. Багато його фраз ведуть мене по життю, одна з них: «Навіть якщо загину – моя смерть не буде даремною. Я помру за Україну», – написала дружина Надія Баранова.
Олексій мав статус учасника бойових дій. Його відзначили нагрудним знаком «Ветеран війни».
26-річний воїн поліг 1 лютого 2024 року біля села Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Поховали оборонця на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове у Хмельницькому.
У нього залишилися дружина, син, батьки, брати, сестри, інші рідні та багато друзів.
