Андрій народився 27 лютого 1969 року в місті Ізюм на Харківщині. Після служби в армії навчався у художньому технікумі. У цивільному житті був художником по граніту та скульптором. Грав на гітарі, захоплювався кулінарією та був палким поціновувачем чаю.
«Він був дуже гостинним і завжди допомагав людям. Друзі згадували, що коли він приймав гостей, то на будь-яку подію у нього був особливий чай, щось нове. Також кілька років волонтерив у таборі відпочинку для людей з інвалідністю», – розповів близький друг Анатолій Процак.
Перед повномасштабним вторгненням Андрій працював у ритуальному агентстві, де виготовляв пам’ятники та займався гравіюванням портретів.
У березні 2022 року він добровільно вступив до лав 704-ї бригади радіаційного, хімічного, біологічного захисту (колишній 704-й полк). Потім служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. У травні 2025-го став до лав 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки. Обіймав посаду старшого сапера і виконував завдання з інженерної підтримки підрозділу.
«Ми були знайомі 28 років. Він був добрим і глибоко віруючим, любив співати псалми. Ніколи не відмовляв у допомозі. Любов до музики та малювання передав дітям. Син грав на барабанах, старша донька – на скрипці та фортепіано, середня – на гітарі, а молодша – на скрипці. Дві з них ще й гарно малювали. Така талановита родина – завдяки тому, що він бачив талант у дітях, вірив у них і давав їм розвиватися. Він любив цитувати слова з книги Псалмів: «Хто хоче мати друзів, той сам має бути дружелюбним». Він усе розумів без слів, міг дати пораду і ніколи не втомлювався бути другом», – розповів Анатолій.
Андрія Жабського нагородили медаллю «Незламним Героям російсько-української війни».
Поховали захисника в Ужгороді.
У нього залишилися дружина, три доньки, син і двоє онуків.
