Володимир народився 7 квітня 1965 року в селі Андрушки Житомирської області. Закінчив Київський фаховий медичний коледж ім. П.І. Гаврося (раніше – Київське медучилище № 2). Працював фельдшером.
Під час повномасштабної війни, у січні 2023-го, долучився до лав Збройних Сил України. Служив санітарним інструктором у 32-й окремій механізованій бригаді. Тоді батальйон лише створювався: бійці жили в холодному сільському клубі й часто хворіли. Володимир власноруч облаштував там медпункт із ліжками, а через волонтерів знайшов ліки.
«Степанович був неймовірний. Де б ми не стояли – під Сумами чи на Харківщині, він одразу ліз в інтернет і вивчав історію цього місця: чим воно славне, хто тут народився. Потім збирав нас і проводив «лікбез». А ще він був магнітом для дітей. Усі місцеві малюки знали: де Степанович – там цукерки. Він був надзвичайно доброю людиною. Часто позичав хлопцям гроші, бо не міг інакше», – розповів побратим, офіцер Дмитро.
16 жовтня 2023 року під час евакуації пораненого побратима біля села Орлянка Степанович потрапив під обстріл. Снаряд розірвався поруч, і уламком прошив йому стопу.
«Сестра з Німеччини передала йому дорогі берці Lowa. Вони були величезного 45-го розміру. Уламок зробив у них дірку, і Степанович у них так і ходив. Потім, коли сталася трагедія, ми саме за цими берцями та розміром ноги його й опізнали...», – додав Дмитро.
Після поранення Володимир пів року лікувався. А на Великдень 2024-го раптом з’явився в розташуванні підрозділу – з повним кошиком пасок, відповідальний і готовий до роботи. Казав коротко: «Я маю бути з хлопцями».
Тоді ситуація на Торецькому напрямку стала критичною. Командування батальйону вирішило створити проміжний стабпункт на передньому краї, у селі Дружба, щоб встигати рятувати «важких». Це був величезний ризик. Коли заступник комбата з психологічної підтримки приїхав у медпункт шукати добровольців, більшість молодих медиків вагалися.
«Я сказав: «Треба вийти на рекогностування». Ніхто не погоджувався, – пригадав майор Денис. – І тут Драч каже: «Я піду». Я йому: «Куди ти підеш, Степановичу? Тобі на пенсію за кілька місяців!». А він вперся: «Хлопці не хочуть, значить піду я». З ним пішов і санітар Мальборо».
Поховали бойового медика в селі Велика Снітинка на Київщині.
У нього залишилися дружина Тетяна, сини Віталій і Вячеслав.
