Радік Хатмулін народився 6 березня 1970 року в селі Таврійське (до 2016 року – Кірове) Запорізької області. У 18 років проходив строкову службу в Монголії, де отримав звання старшого сержанта.
«Він був дуже працьовитим, завжди серйозно ставився до того, що робив. Був відповідальним, чесним і рішучим. Нікому й ніколи не відмовляв у допомозі», – розповіла дружина Надія.
У 2014 році Радіка призвали на військову службу. Він був радистом у 72-й окремій механізованій бригаді, яка виконувала бойові завдання на Донеччині та Луганщині. Згодом став командиром одного з підрозділів бригади. Під час служби неодноразово зазнавав контузій та лікувався в госпіталі. Оборонця нагородили грамотами, а також почесною відзнакою «За мужність та відвагу». У січні 2016 року він повернувся до цивільного життя.
Після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист України. Служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
З квітня 2022 року Радік вважався безвісти зниклим. 23 березня 2024 року тіло військовослужбовця повернули додому. Тоді стало відомо, що він поліг 12 квітня в Маріуполі під час виконання бойового завдання. Йому назавжди 52 роки.
Захисника поховали в селі Сонячне на Житомирщині.
Радіка Хатмуліна посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилися дружина Надія Анатоліївна, сини Вадим і Тимофій та донька Галина.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
